Минуло сто років. Піскарь як і раніше боїться і не вилазить з нори. Він уже хворий, старий, майже сліпий, але радий тому, що своєю смертю вмирає так само, як померли його мати та батько.
Про дрібного піскара, який вирішив прожити свій вік у річці непомітно. Жив у річці піскар, який був дуже боягузливим за характером та боявся виходити зі своєї нори. Він здригався від кожного шереху, лякався кожної тіні, що майнула поруч. Ось так все життя і пройшло повз нього — ні сім'ю, ні друзів, ні дітей він так і не завів.
Уві сні його ніс висунувся з нори, і піскар зник. Що з ним трапилося — невідомо, може, щука зжерла, а може й рак поцупив, але, швидше за все, просто помер і сплив на поверхню.
Насамперед він нору для себе таку зробивщо влізти в неї міг тільки він сам. Житло своє довбав він носом цілий рік, «скільки страху в цей час прийняв, ночуючи то в мулі, то під водяним лопухом, то в осоці». По-друге, він вирішив активне життя вести ночами, а вдень відсипатися у себе в норі.